Від іменні українського народу та, виражаючи суверенну волю, 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України – головний нормативно-правовий акт держави, який став ядром консолідації українського суспільства.
Прийняття Основного Закону України мало величезне політичне та правове значення як для національного державотворення, так і для розвитку української політичної нації та громадянського суспільства. Конституція України – національний скарб, вона відображає нашу багату історію, глибоке історичне коріння, тяглість і європейську зорієнтованість українського конституціоналізму. Цей документ є основним законом і моральним орієнтиром для громадян України, юридично закріплює незмінний упродовж століть цивілізаційний вибір Українського народу.
Конституція України була визнана Венеціанською комісією однією із найдемократичніших в Європі, особливо в частині прав, свобод та обов’язків громадян, які повністю відповідають міжнародним стандартам у галузі конституційного права. У нашій Конституції визначено, що Україна є правовою державою, яка ґрунтується на принципах поваги до особи й недоторканності її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону, вона забороняє дискримінацію. Конституція України зорієнтована на людину, гуманістичні цінності та правові відносини між суспільством і державою. Попри досвід життя в тоталітарній системі та наявність колоніального минулого, українцям завжди був властивий пошук норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою – це, зокрема, робить нас частиною Європи та кардинально відрізняє від росії.
Якщо звернутись до історії українського конституціоналізму, укладений 1710 року «Договір та встановлення прав і вольностей війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорізьким…» вважають першою європейською конституцією в сучасному її розумінні. Цей договір, написаний під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму, називають Конституцією Пилипа Орлика. Нею він зобов’язався, зокрема, боротися за політичне й церковне відокремлення України від московії, у разі здобуття влади в Україні.
Москва вже тоді намагалася брехати на увесь світ, що України як держави ніколи не існувало. Але уже в Конституції Пилипа Орлика було передбачено створення першої в Європі моделі незалежної держави, прописано поняття «вільного народу», основи демократії та правосуддя, антикорупційні та соціальні засади. Поки в московії «чолом били» царю, Україна уже на початку ХVІІІ століття намагалася закласти основи суверенної, вільної та цивілізованої країни.
Основний Закон Української Народної республіки – «Статут про державний устрій, права і вільності УНР» був прийнятий 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради, тож, на жаль, не мав шансів бути втіленим в життя. Проте Конституція УНР зробила історичний внесок у розвиток конституціоналізму – проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність УНР, суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам), територія якої неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон, а також рівність прав громадян, демократичні свободи.
Історично український конституційний процес свідчить про наміри юридичного закріплення на найвищому рівні фактично сповідуваних Українським народом цінностей – демократії, верховенства права, рівності громадян, незалежності, територіальної цілісності своєї держави та європейського цивілізованого вибору. Нам це вдалося, і нині Україна стала незалежною європейською державою. А положення щодо стратегічного курсу нашої держави на набуття повноправного членства України в ЄС та НАТО нині закріплено в Основному Законі.
Це все неабияк збісило і досі бісить москву, де за лоском арбатів і рубльовок – як і століття тому, те ж саме болото, холопи і царьки. Своєї цивілізації вони не створили, тому зазіхають на чужу. Московська влада завжди робила і робить спроби привласнити українську історію, поцупити наші надбання, наших людей, дітей, наше майбутнє. Свій цивілізаційний вибір ми вкотре змушені відстоювати у збройній боротьбі проти московської агресії.
Вкотре імперські амбіції московитів обламуються об твердий український характер. Не вийде у них нічого. Бо вони – недоімперія, а ми – суверенна і незалежна, демократична, правова держава. У них – «страна рабов, страна господ», а в Україні носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. У них насєлєніє, а в нас – Український народ, їх отарою женуть вмирати в чужу землю, а ми, вільні люди на вільній землі, відстоюємо своє.
28 червня 2024 року – 28-ма річниця прийняття Конституції України і 856 день від моменту повномасштабного вторгнення військ рф в Україну. В умовах нашої боротьби і на тлі незліченних злочинів окупантів, цінності, закладені в Основному Законі, для кожного українця набувають ще вагомішого і більш глибинного змісту.
У Конституції закріплено суверенітет Української держави на всій її території, яка є недоторканною, а захист цього суверенітету є найважливішою функцією держави і справою всього Українського народу. Конституційний обов’язок щодо захисту України, її незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів, забезпечення економічної та інформаційної безпеки йде від серця кожного українця, виходить з глибини нашої історії та передається з покоління в покоління. Дієвість цієї норми Конституції українці демонструють на практиці впродовж вже понад 10 років війни, яку рф розв’язала та веде проти України.
Ми протистоїмо агресору, який зневажає юридичні норми, міжнародне право, за підтримки закордонних партнерів наближаємо нашу Перемогу, логічним продовженням якої буде притягнення до відповідальності держави-терориста. А цивілізований світ отримає шанс на встановлення стійкого миру та успішну реконструкцію глобальної системи колективної безпеки.
