14 грудня – День вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Вони врятували Україну й світ від ядерної катастрофи. Чорнобильська аварія – це водночас злочин радянської системи проти людини й довкілля та приклад самовідданості, жертовності й героїзму її ліквідаторів.

Гігантоманія масштабних промислових будівництв в СРСР, яка прикривалася вдаваною турботою про добробут радянського народу й держави, насправді в своєму корені була брехлива й порочна. 

У своїй основі вона тільки на словах дбала про людину та її потреби, а на практиці перетворювала сотні мільйонів людей на гвинтики та гаєчки величезної бездушної й цинічної командно-адміністративної системи.

Грандіозні плани з освоєння так званого мирного атому стали найбільш драматичним та трагічним прикладом саморуйнування як планової економічної системи СРСР, так і самої радянської імперії.

Уже з 1970-х рр. - від початку будівництва Чорнобильської АЕС, яка на той час носила ім’я Леніна, за наслідками перевірок були викриті масові порушення як самого будівництва станції, так і можливі аварійні ризики й загрози від особливостей ядерних реакторів, які на ній встановлювалися.

Та московське партійне керівництво на те мало зважало. Адже мета Кремля була одна – обігнати капіталістичні країни Заходу у виробництві електроенергії з найнижчою собівартістю і тим самим довести на практиці, що так звана соціалістична економіка здатна не тільки конкурувати, але й перегнати в обсягах та ефективності виробництва ринкові економіки США та Західної Європи.

Засліплення цією боротьбою, а також участь радянської імперії у гонці озброєнь і призвела СРСР до краху та розпаду. Але перед тим – до ядерної катастрофи планетарного масштабу, яка стала каталізатором подальших незворотних змін.

Кілька головних фактів. 

26 квітня 1986 року під час проведення проєктних випробувань сталася аварія. Вона повністю зруйнувала четвертий реактор станції і спричинила значне забруднення навколишньої території радіоактивними речовинами. 

Внаслідок катастрофи повністю евакуювали населення міст Прип'яті та Чорнобиля та всіх інших населених пунктів у радіусі 30 км навколо станції.  Сама аварія стала однією з найбільших техногенних катастроф в історії людства. 

Майже всі працівники і перші пожежники-ліквідатори померли через опромінення. Основна частина робіт з ліквідації наслідків аварії була виконана в 1986—1987 рр. У них брали участь приблизно 240 000 осіб. Загальна кількість ліквідаторів (включаючи подальші роки) – близько 600 000 людей, здебільшого українців.

Із перших днів катастрофи на ЧАЕС радянське керівництво прагнуло приховати її страшні наслідки від власного суспільства й цивілізованого світу. Але великий викид радіаційних речовин був зафіксований за межами СРСР. Провідні демократичні держави стали бити на сполох і вимагати від Москви роз’яснень ситуації.

Сотні тисяч людей в Україні та інших частинах радянської імперії були мобілізовані на ліквідацію наслідків аварії. Вони почали розповідати, що реально відбувається на місці катастрофи своїм родичам і колегам.

Так розкрилася страшна правда як про саму аварію на ЧАЕС та її наслідки, так і про антилюдську суть радянської авторитарної системи управління, за якої сталася ця найбільша техногенна катастрофа людства.

Годі й донині осягнути повністю всі наслідки і втрати від Чорнобильської катастрофи. Це мільйони зламаних людських життів і доль, величезні забруднені території, втрата унікальної національно-культурної спадщини українського Полісся, які досі даються нам узнаки. 

Найбільше постраждала Україна. І саме Чорнобильська катастрофа та її страшні наслідки стали одними із головних аргументів для українців 1 грудня 1991 року, коли вони прийшли на виборчі дільниці і на Всеукраїнському референдумі з результатом понад 90% голосів підтримали Акт проголошення Незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року. 

Щоб більше подібного не повторилося. А всі важливі рішення приймалися не десь далеко в Москві – столиці імперії, а в Києві, в Україні – демократично обраною української владою.

Наслідки Чорнобильської катастрофи залишаться з нами назавжди, в нашій національній історії. І завжди треба пам’ятати, що світ тоді врятувала людяність і добрі серця мільйонів простих людей – пожежників, міліціонерів, медиків, військових. 

Найбільше їх серед ветеранів системи МВС. І сьогодні ми вшановуємо пам’ять тих, кого вже з нами немає, та уклінно дякуємо тим, хто з нами ще поряд і досі надихає нас своїм героїзмом і вкотре нагадує, що повернення назад до імперського минулого для українців неприйнятне. 

Що Україна в сьогоднішній боротьбі за свою незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора добре пам’ятає і засвоїла урок Чорнобиля.

Ми самі є господарями своєї землі і своєї держави. 

Ми свідомі високої ціни за незалежність, яку зокрема сплатили й герої-ліквідатори, й досі сплачують герої теперішньої національно-визвольної війни Українського народу.

Пам’ятаємо. Не забудемо. 

Слава Україні! Героям Слава!